Розмова зі Старцем Олександром (Кіларом)

Отець Олександр, монах-студит, духівник Свято-Успенської Унівської Лаври — відома в духовному світі особа. Його молитви зцілюють душі й тіла; тисячі людей, які мали змогу з ним спілкуватися, вражені його неземною сутністю, він — свідок Бога Воскреслого.

— Зростання в духовнім житті, рух до досконалості, як Ви це пояснюєте?

— Наше життя, життя всіх людей, особливо — людей релігійних, є життям в присутності, в дійсності живого Бога. Досконалого, любовного і всепрощаючого, яким є наш Бог, в Нім ми живемо, в Нім мислимо і в Нім рухаємось.

Він бере від нас те, що ми Йому даємо, вільно (без насилля). Зрозуміло, що більше даємо, то більше заслуговуємо, глибше входимо в Нього, в Його любов.

З більшим приходом Духа Святого в душу, в час, коли ми молимося, — зрушується наш гріх, створюються різного роду напруження, видається, що поза молитвою ми почуваємося краще, аніж в молитві. Це стається тому, що разом з освяченням іде й очищення, а процес цей болісний. Відбувається закон заміни: віддаємо тілесне, отримуємо духовне — це правило духовного життя.

Бо духовні справи, як ми це трактуємо, всідаються поступово в особі: спочатку входять в ум, потім в серце, виражаються волею і тоді, переважно, на якийсь час, на порозі тіла зупиняються. Нервова система, тіло зі своїми тілесним потребами і звичаями не допускають до себе Духа Божого, властиво, виштовхують Його, відтак — і духов­ну матерію.

У цьому й полягає проблема: зі своїми матеріалізованими функціями тіло не бажає в гості Духа, Його владу та посілість. Тоді треба дати трошки часу Богові і тілу, щоби Бог оселився в особі.

— Сьогодення надто вимогливе і краде у віруючих час на молитву.

— Молитовний час і практики не можна оминати. Але додатково, дозволь мені думку: в суті сила духовна не тільки приходить і буде розбудовуватися на зовнішніх постановах чи духовних практиках. Вони доконечно мусять бути. Але тіло часто не проводить їх до душі. Тоді треба внутрішньо перебудуватися: в умі, серці, у волі, відкритись на духовне. Практично це би означало, що особа повинна усвідомити в собі, у формі короткого розважання: хто є Бог, що Він особа постійно любляча, довірлива до людини, що Він постійно прощає і що ми маємо Його знати і рости щораз більше в Нім.

— Сучасна цивілізація, як «полуденний біс», обтяжує, розбиває й розслаблює людину.

— «Світ» буде намагатися посісти в тобі. Вхопити те, що є в особі Боже.

Коли воля до молитви слабне, і думка, і усвідомлення Бога також слабнуть, а серце стає важчим і нечутливим, тіло, матеріалізуючись, набирає напруження, і ми стаємо нетерпеливі, швидкими на гнів, сила любові полишає нас. «Світ» і його влада забирають особу, примушуючи діяти за своїми правилами.

Однак, маленька «порція» Бога сильніша, ніж «світ» і його влада (армія духів темряви), тому в думках треба відживляти це, щоби «світ» не затемнив світла, бо «світ» буде мати і має передовсім таку ціль і такий вплив. А відтак, якщо розір­вуться зв’язки з Богом, постраждає молитва, ослабиться дія Духа в особі, важче буде молитися і взагалі, щоб приступити до молитви, доведеться докладати значних зусиль. З бажанням Бога в серці, незалежно — відчуваєш Його чи ні, чи менше, чи більше (бо часом випробовування для зросту на якийсь час затемнюють присутність Бога чи бажання Його) особа внутрішньо сильніша. Зрозумілим і потрібним є те, що внутрішню і зовнішню особу треба відновлювати в молитві, в чеснотах та у вправах духовних. Вони вкрай потрібні, бо надають нашому фізичному тілу — духовне тіло.

— Дух Святий, Його участь у щоденному житті християнина.

— Саме можливість молитися, робити духовні практики, добрі вчинки приходить від Духа Святого. «Ви є Святиня Духа…», «Не можна сказати Авва без Святого Духа», — пише Апостол Павло.

Молитва в тиші, добрі дії, духовні читання та інше… зводять людський дух з Духом Божим. І дія Божа, як дріжджі, розширюється в душі, умі, серці, тіло особи одуховлюється Ним. Якщо людина провела день в тій основі духов­ності, в цій свідомості, про що я згадував на початку, тобто — зродилось бажання Бога, тоді вона має внутрішні поважні підвалини, тоді молитва і духовні дії стають легкими, підтримуючи зв’язок тіла і його функцій з Духом. Там, де будеш ти, буде з тобою Бог, бо Бог є з тобою. Задоволення, повноту почуттів, глибину пережиття, які дає Бог, — ніхто і ніщо не може дати на цій землі.

— Як ми впливаємо на майбутнє?

— Будучина складається і оформлюється в сучасності, сучасними моментами. Дозволь мені сказати: ніколи не піддавайся страху чи якійсь іншій формі незадоволення в собі. Ісус казав: «не журіться за завтра», отже причини журби матеріальні, тому дочасні, бо не від Бога.

Переживай момент від моменту в повноті, бо в кожнім моменті є Бог, такий самий, як був, є і буде за день, за місяць, за сто років…

Бог не змінюється, це вимога досконалості. Бог — досконалий, він Тебе любить.

Бережімо одне одного для Бога!