Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Схиляємо до традицій Миколи Шлемкевича
Четвер, 14 лютого 2013 00:00 Суспільство Автор Листи до Приятелів   

Микола Шлемкевич60 років тому з’явився перший номер щомісячного журналу «Листи до Приятелів», що його за кордоном видавав відомий філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч Микола Шлемкевич. Провідною ідеєю філософії та публіцистичної творчості видатного майстра слова, шляхетної думки і реального чину (книги, участь у багатьох організаціях, виданнях, створення Українського Публіцистично-Наукового Інституту та ін.) був пошук правди. Переконаний ідеаліст, він прагнув до здійснення ідеалів Тараса Шевченка та Івана Франка про добро, правду і красу, про нову українську людину, озброєну ідеєю національної свідомості й соборності. М. Шлемкевич шукав нових шляхів для українського суспільства, для його морального зміцнення і державного оформлення.

Подаємо кілька думок свого предтечі. Звісно, маємо врахувати часову та екзистенційну дистанції. Ми живемо вже в умовах відновленої державності, у період трансформаційної кризи людства. Однак чільні ідеї Миколи Шлемкевича донині актуальні.

1. Співтворці успіхів Сталіна

І в кінці одна з основних причин, що дала Сталінській Росії дійти до нинішньої сили. Це БЕЗПРИНЦИПНИЙ ОПОРТУНІЗМ західніх великодержав. Його документом було славне англійське: «торгувати можна і з людоїдами», яким оправдувалася англійська політика, йдучи на співпрацю з совєтами. Документом такої постави були так само відомі заяви одного з найвпливовіших французьких політиків і інтелектуалістів Еріо. Оглянувши потьомкінські села, 1933 року, в якому жорстокість Сталіна виявилася найяскравіше, — той Еріо заявив світові, що голоду в Україні він не бачив… Це також рік, який розпочав у ЗДА Рузвелтівську еру признання совєтів і співпраці з ними.

1956. — Липень. — Ч. 7.

2. Слово до «Патріота»

Ти годуєшся на політичній невиробленості нашого суспільства, на відсталості наших мас, на їх добровір’ї, на тому, що вони не вміють ще як слід розрізняти….Сторозтерзана, скривавлена Україна… слова, вони Тобі нічого не коштують, Ти їх холодно скалькулював, як засіб для Твого успіху; для Тебе це обігова монета, якою Ти вкуплюєшся в свою особисту кар’єру.

Ти говориш про те, що у нас немає правдивих патріотів, і хочеш мене збудувати своїм патріотизмом. Навпаки, Ти все вбиваєш у мені, коли бачу, як усіма Твоїми починами керує одне: Твоя низька привата, що фарисейськи прибирає маску альтруїзму. Не моралізації потребую я, а інформації. Поінформуй мене, наприклад, як Ти це робиш, що патріотизм, який вміщає любов, суттю якої є давати, жертвуватись, зрікатись без задньої думки, Ти так вправно сполучаєш із практикою Твого патріотизму, який означає брати, хитрити і заривати, де тільки дасться… Ти визнаєш тільки світ насильника, безмилосердного, ошуканця і злодія.

Коли Тобі звертають увагу на Твій огидний егоїзм, на Твою безоглядну погоню за впливами, становищами, почестями, за добрим забезпеченням, за пам’ятником за життя, Ти відповідаєш, що Тобі заздрять Твого великого патріотизму. Сказавши це, Ти сказав усе про себе: що патріотизм Ти трактуєш як бізнес з його законами конкуренції, вічної підозри і заздрости, з його засадою «dog eats dog»..

О. Федорика
1956. — Липень. — Ч. 7
.

3. Щоб було ясно

Людина — це слаба істота і треба бути вибачливими до неї, до її слабостей. Вона хоче жити, улаштуватись, мати вигоду. Це нормальні і здорові явища. Це ми всі, це ми такі! Але коли ті людські влаштувальні потреби і слабості вивищуються в чесноти, коли вони стають мірою цінности людини, тоді суспільство починає загнивати. Тоді треба, тоді конечно треба когось, хто взяв би на себе немилу ролю, що ії своєю роллю вважав колись Іван Франко: — ролю сторожа-собаки, що гавкає раз у раз, щоб совість суспільства не заснула… Приглядаймося до людей! Не вірмо словам, навіть найголоснішим, але вірмо людині та ії поставі в житті. Є люди, що при всіх переворотах і режимах виявили особливі здібності пристосуватись і улаштуватись… Тільки щоб того роду проворні люди не хотіли ставати вчителями чеснот і патріотизму!

1956. — Вересень. — Ч. 9.

4. Книга про УСС

Вузенькі рамки нашого журналу не дають змоги дати всебічний, докладний перегляд праці д-ра Степана Ріпецького, яка появилася в серпні ц. р. у видавництві «Червона Калина» в Нью-Йорку під назвою «Українське Січове Стрілецтво» — «Визвольна ідея і збройний чин»… Січове Стрілецтво — перша військова частина в нашій новітній історії, що стала улюбленцем громадянства всюди, де появилася і діяла. Їдея її зродилася в часах австрійської займанщини та створена у повній свідомості своєї мети і своїх завдань — зброєю завершити змагання попередніх поколінь за волю і державність — стала вона під українським прапором… Незважаючи на велике число спогадів про стрілецтво, популярність стрілецької пісні на всіх просторах, усім працям бракувало певного викінчення — представлення політичної сторінки «ідеї і чину».

Хоч написана у невідрадних умовинах чужини, схоплює цілість проблеми та дає повний погляд на передісторію Стрілецтва, творення легіону в 1914 році, розвитку ідеології, воєнних дій та постання у формі куреня, загону, дивізії осадного корпусу Січових Стрільців у Києві…

К. Паньківський
1956. — Жовтень. — Ч. 10
.

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера