Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Прелюдія злочинів
Четвер, 14 лютого 2013 00:00 Суспільство Автор Тарас ЛИЛЬО   

Тарас ЛильоНеповторність жахіть ХХ сторіччя у нас прийнято пов’язувати з євроінтеграційними перспективами України: із наближенням до часу Х нібито щезає контекст виживання й утверджується повноцінне буття народу. Як відомо, на ідентичність тієї частини сучасної Європи, яка входить до складу ЄС, істотний вплив мала Велика французька революція кінця XVIII століття та її ідеали: рівність, братерство, свобода. Однак життя зав­жди має більше шансів, якщо свобода узгоджується з правдою. А шлях до правди ще треба пройти не тільки українцям, тим паче, якщо ця правда є одним з ключів до усвідомлення механізмів масового вбивства в наступні після згаданої революції епохи.

Першим геноцидом, який спланувала і здійснила державна влада,  історики визнають винищення вір­мен 1915 року. З поля зору випадає Вандея — невеликий департамент на заході Франції. Між літом 1793 року та весною 1794 року французькі революціонери знищили тут 200 тис. людей (за іншими даними — до 500 тис. осіб). За наказом Комітету громадського порятунку слід було винищити вандейців, насамперед жінок та дітей (останніх вважали майбутніми носіями пам’яті), а також швидко депортувати тих, кого не вбито. Вандею потрібно було спалити і знищити, аби стала пусткою. Як пише французький дослідник цієї трагедії Рейнольд Сешер, йшлося про те, щоб винищити людей, стерти з карти регіон, який був глибоко католицьким і єдиний став на захист короля та священиків під час Французької революції. Рішення про винищення, згідно з документами від серпня 1793 року, офіційно видали найвищі державні органи. У наказі Робесп’єра (одного з фактичних керівників Комітету громадського порятунку) для генерала Тюрро сказано: «Здійснити екстермінації всіх повстанців до останньої людини, спалити їхні ферми, розчавити тих боягузів, як бліх, знищити тих огидних вандейців». З латинської мови exterminatio— означає докорінне знищення, винищення біологічних видів, народів, етнічних чи релігійних груп.

Уже в ХХ сторіччі Вандея стала одержимістю багатьох злочинців. 1917 року Ленін заявив: «Ми повинні екстермінувати козаків. Це — наша Вандея». Два роки по тому для цього утворено Комітет у справах повного знищення козаків. Одну зі своїх відпусток Ленін провів у… Вандеї і навіть купив там будинок, аби на місці вивчати технологію масового винищення. Вандейську практику застосовано у 1932-1933 роках в Україні.


ДУМКИ/ФАКТИ
«Коли люди діють спільно, свобода стає ВЛАДОЮ. Помірковані люди, перш ніж заявити що-небудь, повинні придивитися до того, як використовують ВЛАДУ; це особливо потрібно робити, коли маємо справу з новою владою нових людей, про принципи, звички та нахили яких ми знаємо дуже мало — особливо у ситуаціях, коли ті, які здаються диригентами на сцені, можуть взагалі не бути справжніми рушіями подій».
Едмунд БЕРК

Вожді Французької революції казали: «Мусимо це приховати, якщо знищимо вандейців, то звалимо на них провину». Разом з успадкуванням ідеалів революції сучасна Франція перейняла потребу замовчувати злочини революціонерів. У підручниках з історії Вандейську трагедію потрактовано як епізод громадянської війни. Відомий французький історик та публіцист Стефан Куртуа зауважує, що робесп’єрівським історикам було наказано дбати про поширення національної амнезії щодо злочинів у Вандеї. До сьогодні на цю тему накладено табу в університетах. Коли Рейнольд Сешер вперше у своїй науковій праці про війну у Вандеї вжив слово «етноцид» та «екстермінація», його звільнили з Сорбони. Науковця пробували шантажувати і змушували зректися своїх доказів. В інтерв’ю польській пресі Р. Cешер сказав таке: «Мою родину переслідували, шантажували по телефону. Знаю, що громадським медіа і державному телебаченню заборонено запрошувати мене на програми. Мене запрошували лише католицькі станції. Одного разу мене запросив портал тижневика L’Express».

Шість років тому міністерство культури Франції відмовилося стерти з Тріумфальної Арки в Парижі прізвища виконавців наказу Ропесп’єра — генералів Тюрро і д’Амі. Сьогодні у Франції сотні вулиць, інституцій, шкіл носять ім’я Робесп’єра та згадуваних генералів-злочинців…

Проте незаангажовані в револю­цій­ну апологетику дослідники вандейського терпіння констатують, що сьогодні вищенаведені факти трансформують ідеали революції до такого варіанту: рівність, братерство, брехня. Декларована свобода без правди веде до залежності й знищення — і самої себе, і, як вчить вандейський досвід, масового знищення теж.

У листі до приятеля-журналіста Олегаріо Гонсалез де Кардедал писав, що криза перестає бути кризою, якщо з’ясовані джерела кризи… Стосовно національної трагедії ця формула, звісно, не спрацьовує — трагедія залишається трагедією попри встановлені мотиви авторів масового вбивства. Оскільки зло зазвичай персоналізоване, тобто зароджується у свідомості людини, називати катів треба поіменно, як і тих, хто не тільки винищив мільйони людей, а, що важливо, започаткував та обґрунтував геноциди. В Україні це, зокрема, Лазар Каганович та Йосип Сталін… Їхні злочини оригінальні, однак у почерку цих злочинців є щось таке, що дає право називати їх «вдячними учнями».

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера