Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Богослов’я із пустелі (У школі Великого Єроніма)
Неділя, 24 лютого 2013 16:27 Релігія Автор Франциск КОВАЛЬСЬКИЙ*   

Святий Єронім. Гравюра А. ДюрераВін є учнем Того, котрий «не прийшов нести мир, але меч» (Мт. 10,34). Вимогливий до себе й до інших, однаково із пасією береться до всього, що робить і так само з пасією ставиться до кожного, кого зустрічає на своєму шляху. Монастичне передання представляє Єроніма худого, напівоголеного, посеред «театральних» мук каяття. Дюрер посадив його зручно у затишку теплого баварського кабінету. В ногах його спить лев, немов величезне псисько. Бачимо, що добре Великому Мужу. Він пише неустанно, зосереджено: справжній гуманіст — увесь в роботі. Власне уміло поєднує два полюси свого життя: аскезу і книги, боротьбу з гріховною природою і пасію до культури, покликання до досконалого життя і до святої філології. Вивчення Біблії і пощення відображають лише одне — гарячий, палаючий пошук Бога.

Для того, щоби пізнати Христа, потрібно читати Святе Письмо. Про це навчає Катехизм Католицької Церкви у номері 133: «Церква наполегливо й особливо нагадує усім вірним,... щоби через часте читання Святого Письма здобували найвищу вартість пізнання Ісуса Христа (Флп 3, 8). «Незнання бо Святого Письма є незнанням Христа (св. Єронім)». Так само ця вимога стосується пізнання ближнього. Щоби пізнати людину, треба почути її слова, пізнати все те, що вийшло з під її рук — одне слово: побачити, як вона живе. Цей етап пізнання «другого» нагадує буття учня у школі. Це відкривання ритму палкого Вчителя, підглядання його стилю, зарядка енергією у пошуках Нового. Тому варто читати твори Отців Церкви, щоби мати справжню уяву про тих Великих Людей.

«Я народився християнином, від батьків християн; від колиски я був кормлений католицьким молоком». Але навіть це зворушливе визнання віри не повинно нас вводити в оману. До тринадцяти років Єронім залишався єдиним і балуваним дитям у багатій сім’ї зі Стридону, містечка на кордоні Далматії й Панонії (на північному заході Балканського півострова. Можливо, був слов’янином за походженням). Батьки задовольняли усі його забаганки. Вони не поспішали із хрещенням сина, мовляв, «нехай своє відгуляє».

Єронім говорив про себе, що він є «одночасно філософом, ритором, граматиком і діалектиком, обізнаним з давньоєврейською, грецькою й латинською мовами — знавець трьох мов», що у той час для латинянина вважалося чимось нечуваним. Як творець він має свої плюси і недоліки, до яких спокійно признається, не будучи, мабуть, самозакоханим. Він є класиком мови і втілює тип вченого-філолога. Особливо дбає Єронім про літературну вишуканість. Його листи — це шедевр стилю: навіть тоді, коли він використовує експресивні вислови, ніколи не зраджує смакові. Суровий аскетизм завжди йде у нього в парі з майже хворою дратівливістю, з надлишком чуттєвості. Володіючи літературним тактом, він значною мірою позбавлений такту людського. Справжній лик людський Єроніма виявляється у його творах.

Ось як вишукано сповіщає Єронім про велич неділі — Дня Великої і Нечуваної Події в історії людства: «День Господній, День Воскресіння, День християн є нашим днем. Він зветься днем Господа, тому що саме в цей день Христос Переможець увійшов до Отця. Якщо язичники називають його днем сонця, тоді ми охоче на це погоджуємось, адже сьогодні засіяло світло світу, сьогодні зійшло сонце справедливості, котрого сяйво приносить спасіння» (Катехизм Католицької Церкви 1166).

Ця людина тим більше притягує до себе і зворушує тим, що ніколи не приховує свої недоліки. За такою поставою стоїть життєва мудрість Єроніма: «Якщо хворий стидається показати рану лікареві, медицина не може лікувати того, чого не знає», — так він радить кожному, хто приступає до сповіді, і застерігає перед приховуванням гріхів. У ньому немає ані крихти фарисейства. Віра анітрохи не обрізала риси його характеру. Його особистість дуже чітко виражена: і у вигляді, і в мові. Але Господу все згодиться: і Віфлеємський аскет також. Працелюбність і вченість Єроніма спрямовані на пояснення Святого Писання, його суворе життя викликає пошану. Очевидна любов до Церкви і бережливе ставлення до ортодоксії — все це заслуги вченого аскета перед нащадками.

*Франциск Ковальський — доктор богослов’я (Люблінський католицький університет)

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера