Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Боротьба Кардинала за збереження церкви
Неділя, 24 лютого 2013 11:57 Релігія Автор Богдан ГОДЯК   

Кардинал Йосиф СліпийНині світове українство живе під враженням знакової події — освячення однієї з найбільших християнських святинь — Собору Святої Софії в Римі. Ініціатором спорудження собору був кардинал Йосиф Сліпий. Дітище великого мудреця України і подвижника Церкви протягом багатьох десятиліть виконує духовну культурницьку роль. Це духовне посольство українців в Європі. Пропонуємо дуже цікаву публікацію з американської преси (Pittsburgh Post-Gazette), що її підготував більш як 20 років тому кореспондент газети, українець Богдан Годяк.

 

Кардинал Йосип Сліпий провів 18 років в комуністичних таборах тільки через те, що він відмовився обірвати свої зв’язки з Ватиканом. Сьогодні він викликає збентеження у Ватикані, оскільки прагне послабити ці зв’язки заради створення самоврядної патріархії для Української греко-католицької церкви, зберігаючи, проте, зв’язок з Римом.

Чи шкодує він про те, що втратив 18-ть років свого життя, перебуваючи в ув’язненні?

«Ці роки не пройшли марно. Якби знову виникло питання вибору, я зробив би знову те, що зробив», — сказав кардинал Сліпий. «Я страждав, я голодував, але я йшов за своїми переконаннями».

«Я пізнав найгірші стани тілесної мізерії. Моє тіло страждало від холоду і бруду, але я жив і Бог увесь час був зі мною і підтримував мене», — продовжував він.

Публікація про Кардинала Сліпого у Pittsburgh Post-Gazette
Публікація про Кардинала Сліпого у Pittsburgh Post-Gazette

На заклики Папи Римського Івана, у лютому 1963 року, як жест доброї волі, прем’єр-міністр Радянського Союзу Микита Хрущов звільнив з ув’язнення кардинала Йосипа Сліпого. З усієї католицької ієрархії, заарештованої в Україні у 1945 році, він був єдиним, хто вижив. Десять епіскопів та великий відсоток з 2951 заарештованих священиків померли у в’язниці.

У 1953 році, під час ув’язнення, Кардинал Сліпий отримав пропозицію про співпрацю з Радянським урядом. Його вивезли з в’язниці до Києва і поселили у номері розкішного готелю, з вікон якого відкривалась панорама золотих куполів всесвітньо відомих київських соборів. Йому запропонували стати митрополитом у західній Україні, за умови, що він відмовиться від своєї лояльності до Ватикану. Радянські урядовці хотіли мати церковне керівництво, позбавлене будь-якої лояльності до будь-кого поза-межами Радянського Союзу.

Кардинал Сліпий відмовився від цієї пропозиції і його повернули назад, до в’язниці. У 1958 році його звільнили знову, з приписом «не займатися будь-якою пастирською роботою».

Минув рік, і Кардинал написав листа до своєї пастви, закликаючи вірян: «Відродіть у своїх серцях непохитну віру в те, що наша церква воскресне». Так його заарештували вдруге.

Хоча Кардинал Сліпий вільно володів сімома мовами, неохоче розповідав про своє перебування у в’язниці. Це, мабуть, пов’язано з тим, що у 1971 році на Світовому Синоді Єпископів він зробив заяву, у якій зізнався, що Ватикан заборонив йому публічні виступи з «дипломатичних міркувань». Ця заява була виголошена у присутності Папи Павла VI.

Проте, кілька років тому, австрієць Франц Грубер, який протягом кількох місяців перебував в ув’язненні разом з Кардиналом Сліпим, написав статтю про їхнє тюремне життя, яку опублікувала газета «Neues Oesterreich»:

«Двері скотовоза відкрилися і нам наказали виходити. Сніг був глибоким і стояв 40-градусний мороз. Наше здоров’я підірвала подорож у тісних і затхлих залізничних вагонах, яка тривала кілька тижнів.

Довгою дорогою до табору я думав тільки про те, щоб триматися і не впасти у холодний сніг. За кілька метрів поперед себе я побачив, як один з ув’язнених повалився на землю від виснаження і втоми. До нього одразу ж підбіг охоронець і почав підганяти його, штрикаючи у спину гвинтівкою. Чоловік піднявся, але за деякий час знову обм’як і упав. Я підійшов до нього, підхопив і з болісними відчуттями у власному тілі, почав тягнути його за собою».

Так Франц Грубер зустрів Кардинала Сліпого. Того ж дня їх поселили разом у табірному бараці. Грубер писав у своїй статті, що, коли вони зайшли до бараку, то до Кардинала Сліпого одразу ж підійшов один з ув’язнених і обняв його. То був єпископ Галицький Микола Чернецький.

Через жахливу переповненість у бараках ув’язнені змушені були спати по черзі, а на одному ліжку спало одночасно по три чоловіка.

Єдиною розвагою для них була розмова. І тут вони мали перевагу над іншими, оскільки усі троє могли говорити латиною. Щоразу, коли підозріла особа, яка могла бути донощиком, починала уважно дослухатися до їхньої розмови або коли вони хотіли обговорити спірну тему, то переходили на латинську мову.

Невдовзі, після прибуття до табору, у Кардинала Сліпого викрали його найціннішу річ — золотий хрестик. Ось як Грубер описує цей випадок: «Одного дня Кардинал дуже захворів. Мав сильну гарячку і попросив мене, щоб я охороняв торбину з його речами. Я погодився і, коли мені потрібно було вийти, взяв торбину з собою. Коли йшов, то хтось підкрався до мене ззаду, накинув на голову мішок і вихопив з моїх рук торбинку з речами Кардинала. Пізніше ми знайшли у снігу розкидані речі з торбинки. Там було трохи вівсяних і пшеничних зерен і маленька торбинка родзинок, яку не помітив злодій.

Кардинал Сліпий збирав ці речі так, немовби вони були скарбом. Трохи згодом я бачив, як він поклав родзинки до кухля з водою і поставив його під ліжко. За кілька днів він дістав кухоль з-під ліжка і використав воду, настояну на родзинках, як літургійне вино. Так, використовуючи родзинки і зерно, він міг потайки проводити літургію».

За кілька місяців Грубера перевели до іншого табору і він більше ніколи не бачив Кардинала Сліпого.

У 1962 році Папа Іван ХХІІІ вирішив надіслати листа радянським лідерам, сподіваючись на відновлення стосунків між Москвою і Ватиканом. Це сталося одразу ж після початку Карибської кризи у стосунках між СРСР і США.

Ватикан звернувся до письменника і редактора американського журналу Нормана Кузінса з проханням — виконати роль емісара, з огляду на його контакти з високопоставленими радянськими особами.

Американські урядовці дізнались про це, і Кузінса викликали до Білого дому для зустрічі з президентом Кеннеді. Кеннеді звернувся до нього з таким самим проханням — виконати роль посланця до радянських урядовців.

Кузінс, як приватна особа, виконав роль таємного посланця, оскільки офіційні дипломатичні канали були заблоковані з початком кубинської кризи. У своїх спогадах Кузінс писав, що коли він від’їжджав до Москви, то запитав у офіційних осіб Ватикану: «Чи є якесь конкретне прохання, з яким я міг би звернутися до радянських посадовців, і що могло би вказати на позитивну відповідь з їхнього боку?» Відповідь була: «Звільнення Кардинала Йосипа Сліпого».

Місія Кузінса була успішною. Зрештою, за наказом Хрущова, Кардинала Сліпого звільнили. Хрущов прийняв заяву президента Кеннеді про те, що Кубинська криза була породжена не віроломними планами, а простим непорозумінням між двома країнами.

Навіть у день свого звільнення з-під варти Кардинал Сліпий не хотів залишати Україну, щоб їхати до Риму. «Чи я мушу їхати до Ватикану, чи у мене є вибір?», — запитував він Римського посланця. Відповідь була такою: «Це — воля Святого Отця».

Український єпископ, який зустрічав Кардинала у Римі, описав його, як «виснаженого, змарнілого, перебуваючого на межі смерті».


ДУМКИ/ФАКТИ
«...Якщо прагнення України до своєї самобутньої культури — Божа справа, то жодні земні сили його не поборють... Всякий істинно культурний рух є виявом Духа Божого в людині, і тому він святий, а насилля над ним є гріхом».

Богдан КИСТЯКІВСЬКИЙ


У Римі Кардинал Сліпий відновив своє здоров’я. Там він переконався у тому, що в умовах постійного релігійного переслідування в Україні, його церква може вижити тільки у вільному світі за умов єднання і самоуправління. У такий спосіб церква може зберегти свої древні традиції і, як одну з них, — інститут одружених священослужителів.

У 1971 році, виступаючи в присутності Папи Павла VI, Кардинал заявив, що завдяки дипломатичним перемовинам між Ватиканом і УРСР, українських католиків «відсунули подалі як незручних свідків минулих негараздів».

Після масових арештів єпископів і священиків, українська католицька церква була змушена об’єднатися з Московським Патріархатом. Українські католики звинувачують Ватикан у тому, що він замовчує це об’єднання, і вказують на вислів великого російського письменника Олександра Солженіцина, у якому він характеризує Московський патріархат як «церкву, яка управляється атеїстами».

Перебуваючи у США, Кардинала Сліпого запитали, чи він думає, що коли-небудь досяг­не своєї мети?

На це він відповів: «Я прошу вас знайти людину, яка б жила без надії».

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера