Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Великий малий крок
Неділя, 24 січня 2010 14:10 Наука і життя Автор Ігор ПОЛЯНСЬКИЙ   

Аполлон-11, Місяць40 років тому людина вперше ступила на поверхню іншої планети. Місяць став новою надією для Землі...

Нейл Армстронг ступив на поверхню Місяця сорок років тому. Того дня людство здійснило свою давню і, мабуть, найвідчайдушнішу мрію. Це сталося 20 липня 1969 року.

Понад 500 мільйонів телеглядачів у всьому світі стали свідками початку нової ери в довгому змаганні людини із силами природи. Досягнення програми космічних досліджень «Аполлон» стали можливими завдяки генію таких людей, як Костянтин Ціолковський, Герман Оберт і Роберт Годдард. Про це промовисто сказав командир «Аполлона-8» астронавт Френк Борман, який першим облетів навколо Місяця: «Ми піднялися сюди на плечах гігантів».

Історія зберегла для нас чимало документів, свідчень очевидців та офіційних звітів учасників тих доленосних подій. Пропонуємо шановним читачам здійснити уявну мандрівку в минуле, щоб краще збагнути політичний, економічний і технологічний аспекти цього визначного здвигу людського духу.

Космічні перегони


Місячна хронологія
Apollo-11
Старт ракети «Сатурн-5» з Н.Армстронгом, М.Коллінзом, Е.Олдріном і 3 039 000 кг пального та обладнання на борту. Курс — на Місяць (16.07.1969).

Космічна гонка 1960-х років замінила двом супердержавам війну. Принаймні — за витратами на неї. Американці привезли з Місяця 383 кілограми каменів. Росіяни — лише 0,3 кг. Така ж кількість діамантів обій­шлася б урядам у десятки разів дешевше...

Травень 1961 р. — Президент Дж. Кеннеді проголошує початок американської космічної програми, мета якої — висадка екіпажу на Місяці.

22 липня 1967 р. — «Аполлон-1». Випробування космічного корабля закінчилося катастрофою на пусковому майданчику. Троє астронавтів загинули.

11–22 жовтня 1968 р. — «Аполлон-7». Перший політ Аполлона на земній орбіті.

21–27 грудня 1968 р. — «Аполлон-8». Пілотований обліт навколо Місяця.

3–13 березня 1969 р. — «Аполлон-9». Перший політ «місячного модуля».

18–26 травня 1969 р. — «Аполлон-10». Репетиція примісячення.

16–24 липня 1969 р. — «Аполлон-11». Перше примісячення. Море Спокою.

12–24 листопада 1969 р. — «Аполлон-12». Океан Бур.

11–17 квітня 1970 р. — «Аполлон-13». Невдала спроба. Екіпаж дивом вижив після того, як на борту корабля стався вибух.

31 січня – 9 лютого 1971 р. — «Аполлон-14».

26 липня – 7 серпня 1971 р. — «Аполлон-15». Дослідження місячних Апеннін.

16–27 квітня 1972 р. — «Аполлон-16».

7–19 грудня 1972 р. — «Аполлон-17». Останній політ на Місяць. Через рік президент Ніксон офіційно закрив програму.


Висадка на Місяць стала справж­нім випробуванням для американської політики, економіки і, перед­усім, науки. У 1958 році Конгрес США прийняв рішення про створення Національного управління з аеронавтики і досліджень космічного простору (НАСА). Американцям довелося поспішати, адже знекровлений недавньою війною Радянський Союз всупереч усім прогнозам здійснив справжній технологічний прорив, запустивши 4 жовтня 1957 року перший штучний супутник Землі. Наступний крок СРСР — політ у космос Юрія Гагаріна — змусив НАСА ще більше прискорити реалізацію програми «Аполлон», яку було започатковано в 1960 році як заключну фазу програми польотів на Місяць.

Усі попередні теоретичні й прикладні розробки потребували комплексної програми, яка об’єднала б зусилля промислових фірм, університетів і державних установ США. І держава не шкодувала для цього ні людських, ні матеріальних ресурсів. У розпал реалізації проекту «Аполлон» в 1960-х роках у нього було залучено 390 000 осіб у різних галузях індустрії, 33 000 фахівців у космічних центрах і 10 000 — в університетах. Ця програма обійшлася країні в 25 мільярдів доларів (сьогодні це понад 150 мільярдів).

Однак головною проблемою залишалося те, що, оголосивши про плани до кінця 1960-х років висадити людину на Місяць і повернути її на Землю (це, як відомо, зробив Джон Кеннеді 25 травня 1961 року — через двадцять днів після польоту першого американського астронавта в космос), НАСА ще не мало остаточного технічного вирішення процедури висадки на поверхню іншої планети, не кажучи вже про повернення астронавтів додому.

Український план висадки

Загалом існувало три цілком реальних шляхи до Місяця. Перший передбачав використання суперракети «Нова» (на момент старту програми «Аполлон» вона існувала лише в ескізному варіанті — махіна зі стартовою вагою понад 4500 тонн і діамет­ром першого ступеня близько 15 мет­рів), яка могла б забезпечити прямий політ за маршрутом Земля–Місяць–Земля. Другий і третій — ґрунтувалися на скромнішій і дешевшій ракеті «Сатурн-5» (злітна вага приблизно 3000 тонн, діаметр першого ступеня — 10 м). У другому варіанті від корабля, виведеного на орбіту штучного супутника Землі, відділялася місячна кабіна (модуль), яка летіла до Місяця, сідала на нього, злітала, поверталася до Землі і стикувалася з основним кораблем, який чекав її на орбіті. У третьому варіанті основний корабель летів до Місяця разом із модулем і чекав його повернення вже не на орбіті Землі, а на орбіті Місяця.

Сьогодні, коли ми знаємо, як насправді відбулася висадка, цей третій варіант виглядає найбільш очевидним. Але в ті роки інженерний аналіз доводив, що всі три методи мали свої плюси, тож вибір належало ретельно аргументувати. Наприклад, за надійністю на першому місці був метод прямого польоту. Він також був найменш вимогливим до систем керування і зв’язку. Однак у випадку прямого польоту доводилося піднімати в космос 68 тонн вантажу, а за умови зустрічі на місячній орбіті — лише 36 тонн. Крім того, третій варіант, порівняно з двома іншими, виявився приблизно на 10 відсотків дешевшим.

Цей варіант — зустріч на місячній орбіті — був відомий ще з 1960 року. Його запропонував доктор Джон Хоболт з дослідницького центру Ленглі. До речі, самі американці зазначають, що ідея Хоболта не оригінальна. Аналогічну схему задовго до нього роз­робив українець, відомий учений Юрій Васильович Кондратюк, і Хоболт навіть називав себе послідовником Конд­ратюка.

Слід зазначити, що спочатку схему стикування на орбіті Місяця сприйняли дуже неприязно. Обговорення різних варіантів відбувалися напружено, і одного разу розробники мало не побилися в присутності президента Кеннеді. Однак керівники НАСА розуміли, що будь-які наукові супе­речки повинні закінчуватися вчасно, інакше в словах може захлинутися весь проект. Тож 1962 року варіант №3 було офіційно затверджено — абстрактне політичне завдання набуло інженерної конкретики.

Перш ніж закінчити розповідь про суперечки з будівництвом «моста на Місяць», варто згадати про ще один проект, який, хоч і не сприйняли серйозно, цікавий для характеристики «космічних настроїв» того часу.

Фірма «Белл Аеросистем» запропонувала терміново послати людину на Місяць, не переймаючись... її поверненням на Землю. Такий проект давав змогу гарантовано випередити СРСР у місячній гонці. Нещасний астронавт повинен був жити на Місяці у спеціальному контейнері доти, доки не буде створена система, здатна повернути його додому. Щороку він мав отримувати 22 посилки по 415 кг кожна з запасами повітря, води та їжі. Погодьтеся, такий варіант більше пасує для сюжету «фільму жахів», ніж для інженерних розробок.

Втім, «Белл Аеросистем» була не одна у своїх жахливих маревах. У західній пресі не раз обговорювали пропозиції відправити на Місяць «без зворотного квитка» невикліковно хворих людей чи засуджених до смерті злочинців — зрозуміло, не без їхньої згоди, що, однак, зовсім не применшує людиноненависницької природи таких затій.

«Орел» на Базі Спокою...

Перший «Аполлон» з екіпажем на борту полетів у космос через вісім років після старту самої програми. У жовтні 1968 року троє астронавтів на борту «Аполлона-7» провели на орбіті 11 днів. Наступний корабель, «Аполлон-8», вперше облетів навколо Місяця. Екіпаж «Аполлона-9» випробував місячну кабіну на навколоземній орбіті, а запуск «Аполлона-10» став генеральною репетицією, під час якої посадочний модуль було випробувано на селеноцентричній орбіті.

І ось настав той довгоочікуваний день — теплий недільний ранок 16 липня 1969 року. Близько мільйона людей з’їхалося на мис Канаверал у Флориді, щоб стати свідками історичної події: побачити, як «Аполлон-11» відірветься від Землі. Сотні мільйонів глядачів у всьому світі прикипіли до своїх телеекранів.

За дві з половиною години до старту на борт «Аполлона-11» піднялися Нейл Армстронг і Майкл Коллінз. Астронавтів під’єднали до систем життєзабезпечення і пристебнули ременями до крісел. Після того до командного відсіку зайшов Едвін Олдрін і зайняв своє місце між Армстронгом і Коллінзом. Троє астронавтів на борту «Аполлона-11» усвідомлювали, що впродовж тижня за будь-якого результату польоту вони займуть своє місце в історії. Якщо все закінчиться успішно, вони відкриють нові горизонти для освоєння космосу. Якщо ж станеться непоправне — такої можливості також не відкидали, незважаючи на всю ретельність підготовки й розрахунків, — вони загинуть внаслідок вибуху або ж будуть приречені на вічне плавання в міжзоряному просторі.

Запуск пройшов успішно. Це сталося о 9 годині 32 хвилини за місцевим часом, коли запрацювали двигуни ракети-носія «Сатурн-5». Вісім секунд двигуни набирали обертів. Раптом ферми пускової кабельної вежі відійшли, і земля здригнулася, коли космічний корабель зринув у небо. Через 12 хвилин «Аполлон-11» уже був на навколоземній орбіті.

Через дві з половиною години після старту екіпаж почав вирішальний маневр — перехід на місячну траєкторію. Запустивши двигуни третього ступеня ракети «Сатурн-5» і розігнавшись до швидкості 40 000 км/год., астронавти подолали тяжіння Землі й лягли на курс до Місяця.

У середу 19 липня «Аполлон-11» вийшов на початкову селеноцентричну орбіту. Наступного дня Армстронг і Олдрін перейшли в місячну кабіну «Орел» і відстикувалися від «Колумбії» — основного блоку корабля. Увімк­нувши спусковий двигун, вони взяли курс на Море Спокою.

Дивлячись униз, Армстронг зауважив, що система самонаведення «Орла» націлила його на посадку в широкому місячному кратері, всія­ному масивними валунами. Тоді астронавт узяв управління на себе і пролетів далі над кратером, вишукую­чи рівну площину. За кілька хвилин Армстронг побачив рівний і доволі просторий майданчик. Годинник у Центрі управління космічними польотами в Х’юстоні показував третю годину пополудні, коли командир «Аполлона-11» доповів:

— Ми на Базі Спокою. «Орел» сів.

«Пустельна розкіш»

Людина на Місяці. Весь світ затамував подих. Світ не знав, що пального в баках посадочного модуля місячної кабіни залишилося лише на 20 секунд роботи двигуна...

Співробітники НАСА наївно сподівалися, що Армстронг і Олдрін пообідають і відпочинуть в місячній кабіні, перш ніж вийти на поверхню. Але астронавтам хотілося якнайшвидше опинитися на Місяці. Вони одягнули скафандри і розгерметизували кабіну. Армстронг відкрив люк і почав спускатися східцями.

З останньої сходинки він ступив на Місяць. Телевізійна камера передала на Землю перший крок людини на місячній поверхні.

Едвін Олдрін
Одне з найвідоміших місячних фото має свою історію. Едвін Олдрін (саме він зображений на фото, а не «перша людина на Місяці», як багато хто думає) розповідав: «Я йшов від місячного модуля, і Нейл раптом сказав мені: «Завмри, Баз!» Я зупинився й обернувся, а Нейл зробив цю фотографію, яку пізніше назвали «Щиток». Мені подобається це фото, тому що на ньому зафіксовано момент, коли людина стоїть на тлі місячного горизонту далеко від дому, а в щитку відображаються наш модуль і Нейл. Тут ми були найдалі від Землі й ризикували як ніхто інший. І все-таки ми були одним цілим із сотнями мільйонів людей, які спостерігали за нами на відстані 380 тисяч кілометрів. Цієї миті цілий світ об’єднався в ім’я миру на Землі».

Незабаром до Армстронга приєднався Олдрін. Астронавти захоплено розглядали місячний пейзаж, який Олд­рін описав співробітникам Центру в Х’юстоні і телеглядачам усього світу як «пустельну розкіш».

Але пора було братися до роботи. Астронавти встановили апаратуру для визначення складу сонячного вітру — потоку частинок, що бомбардують Місяць. Вони зібрали зразки породи і ґрунту. Також встановили рефлектор для відбивання лазерних променів з наземних обсерваторій, що уможливило перше точне вимірювання відстані від Землі до Місяця. Крім того, вони встановили сейсмометр для реєстрації місяцетрусів.

Хвилиною мовчання Армстронг та Олдрін вшанували пам’ять астронавтів, які загинули під час випробувань космічного корабля «Аполлон-1». Вони встановили прапор Сполучених Штатів і поговорили по радіо з Президентом Ніксоном. Після цього астронавти закріпили на одному зі стояків стартового відсіку, який мав залишитися на Місяці, табличку з написом: «Ми прибули сюди з миром від імені всього людства».

Втомлені, але радісно збуджені, астронавти повернулися в місячну кабіну після «прогулянки», що тривала близько двох з половиною годин. Коли все було готове для старту з Місяця, з’ясувалося, що один із тумблерів запалювання злітного двигуна «Орла» не працює. Один із астронавтів пошкодив його, зачепивши у тисняві своїм ранцем.

Армстронг доповів про ситуацію в Центр управління космічними польотами. Один із співробітників Центру порадив вставити в тумблер стержень кулькової ручки і користуватися ним як держаком. Ідея спрацювала, і злітний блок піднявся з поверхні Місяця, пробувши там 21 годину 31 хвилину.

Астронавти вивели місячну кабіну на селеноцентричну орбіту для стикування з «Колумбією». Коли Армстронг і Олдрін перейшли в головний місячний модуль, Коллінз відстикував місячну кабіну. На тридцятому вит­ку навколо Місяця Коллінз ввімкнув маршовий двигун орбітального кораб­ля, могутній ривок зняв корабель з місячної орбіти, і «Колумбія» вийшла на траєкторію польоту до Землі.

24 липня «Аполлон-11» приводнився в Тихому океані на південний схід від Гаваїв, де його підібрав американський авіаносець «Хорнет». Весь світ вітав трьох героїв. Однак спочатку з ними поводились як із зачумленими. Хто зна, а раптом вони привезли на Землю якусь невідому хворобу? Тож перших 18 днів вони провели в ізоляторі.

Дванадцять «апостолів»

Програма «Аполлон» була офіційно закрита в грудні 1972 року. До того часу ще п’ять американських космічних екіпажів побувало на Місяці. Вони привезли на Землю зразки скельних порід і ґрунту загальною вагою 383 кг. Екіпажі кораблів «Аполлон-12» і «Аполлон-14» після повернення також помістили в карантин. Надалі цей застережний захід скасували, коли остаточно з’ясували, що на Місяці немає життя. Астронавти місячних експедицій 15, 16 і 17 розширили радіус досліджень, пересуваючись на чотириколісних електромобілях — місяцеходах.

Один із найдраматичніших епізодів програми «Аполлон» стався під час тринадцятої експедиції, яка так і не досягнула Місяця. У квітні 1970 року корабель «Аполлон-13» був на відстані 320 000 км від Землі, як раптом у машинному відсіку основного блоку вибухнув бачок з киснем. Троє астронавтів — Джеймс Ловелл, Джон Суїджерт і Фред Хейс — опинилися без кисню, електроенергії та води. Порятунок був один — перебратися в місячну кабіну, відімкнути всі другорядні пристрої, щоб мінімізувати витрати енергії.

Тим часом сотні вчених, інженерів та астронавтів гарячково розраховували траєкторії польоту, щоб врятувати астронавтів. У результаті екіпаж за допомогою невеликих ракетних двигунів місячної кабіни відкоригував траєкторію і, здійснивши петлю навколо Місяця, ліг на зворотний курс до Землі. Шість діб астронавти мерзли (температура близько нуля) і потерпали від зневоднення. Наблизившись до Землі, вони перейшли у мертвий командний відсік і, використавши залишки заряду акумуляторів, успішно приводнилися.

* * *

Місячна епопея не закінчилась. Ми ще неодмінно повернемося на наш унікальний супутник — з новими завданнями і з новою надією. Незмінним має залишитись завзятий дух першопрохідця, який знову приведе нас туди. Юджин Сернан, командир «Аполлона-17», останнього корабля проекту «Аполлон», закінчив свою доповідь Центрові управління і всьому Всесвітові дуже промовистими словами: «Ми покидаємо Місяць з тим, з чим і прибули сюди, — з миром і надією для всього людства».

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера
 
http://russian-language-for-couples.com/uadreams-site.html