Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
«Мова — це генетичний оберіг»
Неділя, 24 лютого 2013 10:24 Культура і мистецтво Автор Галина ГЕВКІВ   

Марія ЧумарнаРозмова із письменницею, дослідницею та педагогом Марією Чумарною

Нашому журналові випала честь поспілкуватися з відомою українською письменницею, дослідницею і педагогом Марією Чумарною. Ми зустрілись у школі «Тривіта», де пані Марія, розповідаючи дітям про Шевченка, надихала їх на власні подвиги: «Шевченко став великим поетом, коли був такий, як ви. Він умів слухати природу і не забув цього, коли виріс. Ви будете великі, як Тарас Шевченко. Найбільша таємниця — це любити світ, бачити і чути все, що навколо, і пам’ятати, що кожному Бог дав великий талант».

— Пані Маріє, Ви даруєте дітям колосальну віру в себе, коли виявляєте велике зацікавлення у їхній творчості і коли кажете їм, що вони будуть великі, як Шевченко. Це частина Вашої методики?

— Першочергове завдання нашої школи — відкрити дитину як особистість. Ми спрямовуємо великі зусилля не лише на вивчення досягнень відомих людей, але й на досягнення самої дитини.

Марія Чумарна

МАРІЯ ЧУМАРНА — письменниця, педагог, дослідниця української символіки та звичаєвості, засновниця школи «Тривіта», яка працює за авторською програмою «Світ малого українця».

Авторка поетичних збірок, дитячої літератури, телепрограм та художньо-пізнавальних досліджень «Код української вишивки», «Тройдерево» (давні та маловідомі особ­ливості обряду хрещення, весільного та поховального обрядів українців), «Золотий Дунай» (Символіка і корені української пісні), «Тридев’яте царство» (символіка української казки, таємниці рідного слова, звичаєва культура пращурів, секрети народної педагогіки) та ін.

Колись на Волині я була на виступі про обдарованих дітей. А саме тоді у нас навчався хлопчик, який ледь-ледь тягнув програму, а його батько і мати були приречені через стан здоров’я. І ось я сиджу, доповідачі розказують про обдарованих дітей, і я кажу: «Обдаровані діти (сильні, з яскраво вираженими талантами) проб’ються в долі, на них доля вже працює, а мене як педагога найбільше турбує, як зробити школу комфортною для тих дітей, якими ніхто ніколи не пишатиметься». Такі діти не відігріті, їм потрібна атмосфера любові, вони мають особ­ливу потребу саме в любові, а тоді це вже продукується на здоров’я, вміння навчатись і на все інше.

Ви бачили, як діти туляться до мене, як хочуть ласки. Більшість дітей (особливо у початковій школі) — це кінестетики. Вони хочуть чуттєвого контакту із книжкою, з малюнком і саме тому у нас на уроках діти багато займаються творчістю. Важливо погладити дитину по голові для того, щоб вона відчула затишок і захищеність.

— Як педагогам виховувати дітей у час стрімкого розвит­ку інформаційних технологій? На Вашу думку, значення шкільного виховання за таких умов зростає чи нівелюється?

— Кожен час диктував свої інформаційні технології. Людина, народжена у певний час, вже є запрограмована на ті чи інші інформаційні технології. Тому розвиток інформаційних технологій мене не лякає. Не можна навчати по-старому. Було б набагато краще, якби активніше задіювали здатність дітей працювати із комп’ютерами. Щоправда, добре було б зробити час перебування дитини в комп’ютерному інформаційному просторі економним для її здоров’я.

Якби дітям дати творче завдання — підготувати Інтернет-урок за творчістю Тараса Шевченка, вони б назбирали дуже багато матеріалу і так цікаво самі побудували б цей урок, що куди там педагогам!

Але ми зараз маємо застарілу систему. Іще Ян Амос Коменський 500 років тому у своїй «Великій дидактиці» писав, що якби якийсь ворог роду людського захотів зруйнувати вроджену природу дитини, вроджене бажання вчитися, йому варто було б побудувати таку школу, яку ми маємо зараз. Це він говорив про середньовічну схоластичну школу, але його слова, на жаль, актуальні і сьогодні. Ми маємо урочну систему, яка не враховує психологічного навантаження дітей і не враховує того, що діти мислять уже іншими інформаційними блоками і поняттями.

Тож я переконана, що проблема не в тому, що сьогодні діти перевантажені інформаційно. Проблема в тому, аби правильно виставити пріоритети. А в усьому світі є пріоритет рідної мови.

— У цьому контексті — як Ви ставитесь до того, що в нашій сучасній освіті на перший план висувають вивчення іноземних мов із раннього віку?

— Я вивчила багато інформації, створюючи школу. Іноземні мови вивчають за графіком, встановленим природою. Із одинадцяти років у дитини починається підлітковий вік, починає працювати аналітичне мислення і включається здатність співставляти, логічно мислити і, відтак, сприймати чужі мови. А у нас від самого народження дитину навчають іноземної мови, а українську, якби була така змога, батьки узагалі б відкинули.

Чужа мова — це не просто інформаційна система, чужа мова — це те, що називають кармою, це доля. Як у процесі клонування із однієї клітини можна створити цілий організм, так лише з одним словом кореневої лексики іншої мови ми привносимо іншу ментальність. Раніше у нас говорили про русифікацію як наслідок того, що російська мова дуже близька до української, а тепер, коли кажуть «вав», «окей» і таке інше, ми бачимо, що у наших дітей вже починає змінюватися ментальність і спосіб мислення стає легковажний, поверхнево-прагматичний.

Мова — це живий організм, це, як писав Тичина: «бо це не просто мова, звуки,/ не словникові холодини —/ в ній чути труд, і піт, і муки,/ чуття єдиної родини». Єдина родина — це не Радянський Союз, як колись трактували цей вірш; єдина родина — це народ, генетична пам’ять. Академік із Москви Горяєв, який досліджує хвильову генетику і геном, говорить про те, що в геномі є сім ключових слів — це стратегія Творця, команда на нашу життєдіяльність. Своєю чергою ці сім слів керують життєдіяльністю усього організму, і всі команди у людському організмі керуються словом. Усе в людині йде через слово, тому «Мова — дім буття» за Гайдеґґером. Слово було споконвіку, слово є Бог. А ми думаємо, що мова — це тільки засіб комунікації, і цьому сприяє наша наука: ми вивчаємо граматику ще з дитсадка, а граматика — це щось мертве, що придумали люди. Мова — це живий організм, який живе і розвивається за своїми законами.

— Ви вважаєте, що в початковій школі пріоритетним має бути вивчення рідної мови?

— Треба розуміти, що материнське молоко і материнське слово — це те, що живить дух і тіло дитини; мова — це генетичний оберіг, який рятує людину в екстремальних ситуаціях. Якщо ми руйнуємо цей оберіг, впихаючи до нього чужі мову, мислення і ментальність, ми руйнуємо деревце. Світова практика доводить, що вивчення іноземної мови варто починати з 11 років. Так є в цілому світі і лише у нас іноземну мову подають дітям вже з дитячого садочка. Мова — це інформаційне випромінювання, аналогічне сотовому. Якщо немає покриття в цьому місці, ваш телефон не працюватиме. Так само й мова: якщо немає мовного інформаційного поля на цій території, то й результату від вивчення мови немає. А мала дитина не бачить, із ким вона повинна чужою мовою спілкуватися, це насильство над дітьми.

Коли люди виїжджають за кордон, вони потрапляють у покриття і дуже швидко вивчають мову. За потреби будь-яку іноземну мову вивчають за три місяці інтенсивних мовних курсів. Ми маємо приклад Івана Франка. Він був поліглотом, але його ніхто до одинадцяти років не вчив, а з одинадцяти він почав вивчати основоположні греку, латину, німецьку, а потім й інші мови. Коли я починала школу, мені розповідала фахівець із США, що найкраще з 11-ти років вивчати одразу три іноземні мови, які представляють три різні гілки: німецьку, англійську та іспанську. Вони доповнюють одна одну, можна тоді бачити архетипну лексику. Англійською мовою «найт», німецькою «нахт», «ноче» іспанською і «ніч» українською. Так діти бачать праіндоєвропейський пласт і для них це стає цікавою пізнавальною грою. У дитинстві дитина має навчитися того, що зробить її людиною: тактильні і сенсорні відчуття, здатність відчувати колір, вміння рухатися в космосі, бути витривалою і сильною, адже це основа особистості. Саме на цьому треба зосередити всю увагу, а не на вивченні іноземної мови. Батьки часто керуються тим, що «от кажуть, що діти в ранньому віці добре вивчають іноземну мову». Але діти в ранньому віці усе дуже добре вивчають, адже до семи років вони пізнають світ такими темпами, що наступних сімдесят вони рухатимуться вже у 10 разів повільніше. І як свідчить психологічна наука, саме до семи років формується індивідуальність людини. Ангелів треба навчати того, що належить ангелам.

— Як Ви оцінюєте потенціал української мови?

— Українська мова феноменальна. Якось, у 1991 році, коли тільки готувалися проголосити незалежність, виступав у нашому парламенті корейський оракул Он Ці. Коли його запитали, що чекає Україну в майбутньому, він сказав, поки українці не зрозуміють, що таке їхня мова (а українська мова — це звуковий ключ всесвіту), доти їм нема чого сподіватися на краще майбутнє. Для кожного народу його мова є ключем, але Он Ці сказав, що українська мова — це ключ всесвіту. Це сказав кореєць, не буржуазний націоналіст. Це підтверджують дослідження санскриту і коренів праіндоєвропейської мови. А на прагматичному рівні маємо дуже просту річ — у єдиній нашій мові кожен звук відповідає точно графіці. У інших мовах є різниця між написанням і звучанням, а наша мова ідеально точна.

Академік Марр говорив про еґреґор мови. Еґреґор мови — це промінь, це як від серця у космічний простір, зв’язок із абсолютом. Якщо цей еґреґор не деформований (а в української мови він абсолютно точний), таке середовище є повноцінним. Саме тому Сталін боровся проти звуку [ґ] в українській мові. Це перший звук, який вимовляє дитина. Хоч звук [ґ] маловживаний у нашій мові, але він є основоположний. При зникненні одного звука руйнується еґреґор мови. Якщо зруйнувати еґреґор — руйнується дух нації, тому що мова — душа народу.

Марія Чумарна з вихованцями школи «Тривіта»

«Московська школа на нашій Україні багато одрізнила луччих людей од свого народу, од свого плем’я, од сім’ї, од батька й матері. А знов народ дуже одрізнив себе од панів, од вчених українців і косим оком поглядає на їх! Між ними викопана безодня! І потрібно великої-великої праці не одного генія, щоб засипати ту провалину».

Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ


— Ви створили авторську нав­чальну модель, яка стала зразком для інших шкіл і педагогів. Розкажіть, будь ласка, на що спрямована Ваша навчальна програма?

— Авторська програма «Світ малого українця», за якою працює школа «Тривіта», передбачає цілісне вивчення природних явищ, наших свят тощо. У нашій школі розробили круговий календар, на якому діти бачать, як рухається усе в природі, що все одне з іншого виходить; вісім наших ключових свят стоять чітко одне навпроти іншого і творять святу колядницьку восьмикутну зірку. Не варто обмежуватись лише державною програмою. Час на місці не стоїть, і всі ми рухаємось у напрямку правди, світла, і мусимо йти за часом.

Колись вчителі просили поради у нашої учениці Оксани Весни, коли та ще була малою, чого краще навчати дітей. І вона сказала: «Вчіть дітей, як дихати, і не вчіть, як не дихати». Зараз я серйозно працюю із філософією, ізотерикою, з духовною літературою, і я переконуюсь, що Бог — дихання, Бог — рух, Бог — це наш серцевий ритм. Якщо правильно дихати — дитина абсолютно здорова і не можна збивати їй ритм дихання, який налаштований відповідно до космічних ритмів. На жаль, дуже часто наша освіта вчить, як не дихати. У нашій «Тривіті» єднаються педагоги, діти, батьки і всі разом творять цілісний організм, де всі один одному допомагають, плекають один одного і ніхто не намагається бути вище. Тут кожен один другому є вчителем. І найважливіше, чого ми навчаємо і чого навчаємось, — це жити в любові.

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера
 
Казино рулетка avangplus.ru/casino-ruletka. . Источник: секс шоп.