Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Українська Кубань
Вівторок, 26 лютого 2013 12:09 Історія Автор Листи до Приятелів   

Кубанський козачий хор220 років тому на Кубань прибули перші українські переселенці. Історик Дмитро Білий із Донецька, кубанець за походженням, на сторінках журналу «Країна» (серпень, 2012) наводить цікаві факти. Чорноморське козацьке військо, яке уславилося під час Російсько-турецької війни 1787-1792 рр., домоглося прав на освоєння правобережної Кубані. Спочатку наукова експедиція на чолі з осавулом Мокієм Гуликом ретельно обстежила край — «Тамань з околицями» (28 тисяч квадратних верст). Перша партія переселенців, козацька ескадра під проводом полковника Сави Білого прибула на Кубань 25 серпня 1792 року. Три інші колони рухалися з Придністров’я суходолом. Одну з них вів отаман Захарій Чепіга. Це була епічна картина — на Кубань переселялися 18 тисяч людей: похідні церкви, вантажі, народжуються дорогою діти, їх хрестять, хтось помирає. Організованість — подиву гідна!

Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи курені. Нинішній Краснодар був заснований як Нова Січ. Донині збереглися назви станиць: Канівська, Уманська, Полтавська, Ведмедівська та ін. До кінця ХIХ століття «малоросійськими козаками» числилися близько мільйона осіб. Стосунки козаків з адигами, корінними жителями, спочатку були добрі, будувалися на взаємовигідних умовах. Коли генерал Олексій Єрмолов став намісником на Кавказі й 1816 року оголосив економічну блокаду регіону, де жили горці, саме українська Чорноморія відмовилася підтримати цю облогу черкесів. Спротив адигів «приборкував» Кавказький корпус російської армії. Війна тривала понад 60 років. Росія утримувала на Кавказі більш як 500.000 вояків. Чорноморців серед них було мало, до того ж вели вони переважно оборонну війну — проти набігів адигів.

Кубанський козачий хор

Кубанський козачий хор.

Композитор Олександр Кошиць, збираючи народні козацькі пісні чорноморців, відзначав, що усі старі козаки розповідали про Кубань як про «нашу Україну». Отаман Яків Кухаренко писав на заслання Тарасові Шевченку: «Приїжджай на нашу Чорноморську Україну». Зберігалася й українська мова. Кавказький намісник у 1844-1856 роках граф Михайло Воронцов писав у Петербург, що козаки-чорноморці вважають себе окремою нацією, ненавидять москалів-кацапів. Тому українців згодом розбавили великоруським елементом. І все ж перепис 1926 року засвідчив, що на Кубані більшість становлять саме українці. Згідно з цим переписом, у Північно-Кавказькому краї налічувалося 3 106 000 українців. Скажімо, у Кубанській окрузі вони становили 62,2% населення, а в її колишній «чорноморській частині» — близько 80%.

Нагадаємо, що у лютому 1918 року Законодавча рада краю проголосила Кубанську Народну Республіку, а за декілька днів ухвалила резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України». Рівно ж не забуваймо ініціативу гетьмана Павла Скоропадського, коли Київ заручився підтримкою деяких європейських країн (наприклад, Німеччини) щодо північних і східних кордонів України, Буковини і Кубані. Маємо належно оцінити також те, що тодішній народний комісар Радянської України Микола Скрипник спеціально їздив до Москви, вів перемовини про приєднання Кубані. Після 1925 року він добився «коренізації», по суті, українізації у регіоні. На Кубані відкрили близько тисячі українських шкіл, 16 українських педагогічних технікумів, українські газети, радіомовлення. Українською вели офіційну документацію, друкували книжки. Нинішній Краснодарський університет, наприклад, — це колишній Північно-Кавказький український педагогічний інститут імені Скрипника. Однак територіальні зміни робити боялися, пам’ятаючи про тотальну війну з козацтвом, коли цинічно винищили сотні тисяч людей.

Згодом Сталін і Каганович-наркомголод під час колективізації свідомо вдалися до геноциду. На Кубані, особливо в ії «чорноморській» частині, вимерли від 25 до 30% населення. У деяких поселеннях — і до 60-70%. Деякі станиці, зокрема Уманську та Полтавську, у повному складі виселили до Сибіру за «петлюрівські» настрої. Параллельно пішла тотальна русифікація. Усі українські книжки реквізували, українські навчальні заклади позакривали, українських викладачів репресували. Скажімо, Кубанський український педагогічний інститут одного дня оточили солдати й усіх викладачів та студентів заарештували й відправили в концтабори. Коли ж у 1932-1933 роках проводили паспортизацію, на Кубані всіх українців просто записали росіянами. Результат — просто злочинно-кумедний: 1926 рік — понад три мільйони українців, 1947 рік — близько ста тисяч.

Тож коли сьогодні вороги України, українців, чи недолугі лакеї окупантів посилаються на аргумент «так склалося історично», вони не тільки лукавлять, а й беруть на свою душу величезний гріх. Закон історичної відплати ніхто ніколи не може відмінити. Донині на Кубані гостро стоїть проблема самоідентифікації, національної ідентичності. Люди знають, що їх предки з України.

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера